Неповороткість українського капіталу та влади у підготовці до війни

24 лютого 2022 року почалося вторгнення військ РФ на територію України. Коментуючи звинувачення в неналежній підготовці до війни радник Офісу Президента Михайло Подоляк писав:
«Україна готувалася до війни з минулого року».
Михайло Подоляк, радник голови Офісу 6-го Президента України Володимира Зеленського.
У цій статті ми спробуємо дослідити, чи справді влада підготувалася до воєнних дій і як саме, у якому стані була українська армія та економіка перед початком «спеціальної воєнної операції». Для цього потрібно проаналізувати безпосередньо український ВПК і рішення держапарату перед вторгненням, а також розглянути вплив війни на економіку.

Український ВПК

«Винтовка — это праздник» © Єгор Лєтов
Для початку, коротко проаналізуємо розвиток (хоча, скоріше деградацію) і структуру ВПК України.

Після ліквідації СРСР і проголошення незалежності Україні дістався потужний воєнно-промисловий комплекс. А саме, приблизно 750 підприємств, що займалися виключно випуском зброї, а кількість підприємств, що пов’язані з ВПК (наприклад, заводи «подвійного призначення»), сягала 2000. Не варто забувати і про кадровий складник — усього у ВПК працювало майже 700 тис. осіб. Зрозуміло, що серед них були як рядові робітники, так і професійні кадри — конструктори, працівники науково-дослідницьких інститутів тощо . Загалом, радянська освіта справлялась із забезпеченням підприємств кваліфікованими кадрами.

Після всіх цих, здавалось, благополучних для подальшого розвитку, чинниках, виробництво вже у 90-х р. почало скорочуватись. На це вплинули і скорочення державних замовлень за браком зовнішнього ворога і зовнішнього ринку (найбільший із можливих партнерів — РФ, з якою тоді здійснювалася військово-технічна співпраця, теж скорочувала держзамовлення, а пізніше почала реструктуризацію свого ВПК на внутрішні потреби). Звичайно, також зіграла роль і приватизація.

Станом на січень 2022 року в Україні налічувалося прибизно 120 державних і 250 приватних підприємств у галузі ВПК. Державні об’єднанні в концерн «Укроборонпром», а деякі приватні підприємці — у «Лігу оборонних підприємств України». Розглянемо ці дві організації докладніше.

Почнемо з «Ліги оборонних підприємств України». Створена у 2016 році ліга об’єднує різноманітні підприємства, найбільш відомі — «Мотор Січ» та «Кузня на Рибальському». Голова Наглядової ради — міністр оборони та прем’єр міністр при каденції президента Ющенко, голова правління — голова Держспоживстандарту при каденції Ющенко. Ліга займає малу частину в забезпеченні зброєю України, виробляючи товари військового та подвійного призначення, в основному, на експорт. Тому, перейдемо до аналізу «Укроборонпрому».

Державний концерн «Укроборонпром» утворився 9 грудня 2010 року в результаті адміністративної реформи Віктора Януковича. Його ціль — об’єднувати державні підприємства ВПК. Також у концерні зведені підприємства, що діють у сфері імпорту та експорту товарів військового призначення (наприклад, до складу «УОП» до 9 березня 2022 входив «Укрспецекспорт», що наділений монопольним правом на зовнішню торгівлю зброєю).

4 липня 2014 року Петро Порошенко підписує указ про призначення Романа Романова гендиректором «УОП». Ця персона побувала на різних посадах: заступника Херсонської міськради та облради, голови обласної Спілки малих, середніх і приватизованих підприємств України. 12 лютого 2018 року Романов йде з посади, і через декілька днів на його місце заступає колишній директор «Укрспецекспорту» Павло Букін. Букіна з його попередником об’єднує один не дуже приємний факт — причетність до розкрадання грошей на «УОП» спільно з Петром Порошенком та його соратником Олегом Гладковським, про що детально йшла мова в розслідуванні групи «Bihus.info», опублікованому в лютому 2019 року. Схема класична: через ланцюжок фірм-одноденок заводам контрабандні деталі постачало підприємство Ігоря Гладковського, сина Олега Гладковського, піднімаючи ціну в рази.

20 травня 2019 року Володимир Зеленський вступає на посаду президента України. А вже в червні Фонд державного майна України включив до переліку малої приватизації 9 підприємств «УОП».

Наступним важливим періодом у історії «УОП» є грудень 2020 р. По-перше, Зеленський призначив нового гендиректора — Юрія Гусєва. По-друге, Кабінет Міністрів передав для приватизації Фонду державного майна ще 16 підприємств «УОП». По-третє, Юрій Гусєв підписав наказ про початок корпоратизації «Укроборонпрому».

Коротко опишемо цю корпоратизацію. Законом «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності» передбачено перетворення «УОП» на акціонерне товариство, 100 % акцій якого належить Кабінету Міністрів України. А підприємств-учасників концерну — на акціонерні товариства або товариства з обмеженою відповідальністю. Водночас, закон на цей момент обмежує, але не забороняє приватизацію того чи іншого підприємства, чи всього «Укроборонпрому» загалом, наприклад, випуск акцій «УОП», або продаж підприємств:
п. 5 ст. 3
«Рішення про випуск акцій акціонерного товариства приймається суб’єктом управління(Кабміном)»
п. 4.4 ст. 10
«Під час проведення реорганізації підприємства або виділу не застосовуються обмеження в розпорядженні майном, встановлені законом для об’єктів державної власності, що не підлягають приватизації, у частині передачі таких об’єктів до правонаступника.»
п.1 ст. 12
«Підприємства оборонно-промислового комплексу, які відповідно до закону можуть бути приватизовані, не задіяні у виконанні державного оборонного замовлення та не здійснюють діяльність із виробництва, (…) військової і спеціальної техніки та боєприпасів, можуть бути передані Фонду державного майна України з метою їх подальшої приватизації.»
8 лютого 2022 року вийшло інтерв’ю Юрія Гусєва, у якому він заявляє:
«Якщо говорити про «Укроборонпром», який із державного концерну перетворюється на акціонерне товариство, то протягом наступних кількох місяців цей процес має бути завершений».
Юрій Гусєв, директор Укроборонпрому.
Наслідки всіх цих утворень, кадрових змін і реформ яскраво видно на прикладі сьогоднішніх воєнних дій. Дійсно, ВПК України справлявся з випуском, наприклад, стрілецької зброї. Але зараз виникла гостра недостача інших видів зброї. Якщо умовний ПРК «Стугна-П» ще вироблявся, хоч і не в достатній кількості (що демонструє факт того, що лише у квітні США передали більш, ніж 5000 ПРК «Javelin»), то такі розробки, як «Горлиця-2» (КБ «Антонов») або «Вільха» (КБ «ЛУЧ») — або повністю, або практично повністю заміняються зарубіжними аналогами, як от «Bayraktar TB2» або «HIMARS».

Додати до аналізу стану підприємств можна й цитату самого Гусєва на прес-конференції в липні 2021 року:
«Понад 75 підприємств, що входять до складу Державного концерну «Укроборонпром», мають знос основних засобів у понад 50 %, ще 24 — понад 80 %».
Схожі цифри у 80 % про знос наводяться і про певні, раніше дуже потужні підприємства, наприклад, про ДП «Антонов», або про Миколаївський суднобудівний завод, який у жовтні 2020 року ініціював процедуру банкротства. Та й узагалі справа із суднобудуванням останні роки зазнає стагнації. Це наочно показує історія з крейсером «Україна», який спустили на воду в 1990 році і 1998 році добудували на 95 %. Цей крейсер так і простоював у причалі, поки у 2017 році Міноборони не відмовилося від корабля, після чого він і далі простоював, але вже у віданні «УОП».

Також не краще і в справі трудових відносин на підприємствах. Яскравим прикладом є Харківський авіазавод, який у липні 2021 року мав борг у вигляді невиплат зарплат на суму 256 млн грн. Про це можна прочитати в статті РФУ.

Отже, сфера українського ВПК зазнавала деградації не один рік. Але, можливо, хоч у останні дні перед війною влада все ж переглянула політику в галузі оборони?

Підготовка влади до війни

«Війна — це продовження політики іншими засобами» © Карл Фон Клаузевіц
Для розуміння того, як відбувалася підготовка влади, для початку достатньо звернутися до будя-якого українського медіа й переглянути лютневі новини. А їх левова частка, як мінімум, до визнання РФ ОРДЛО 21 лютого, складалася з: заяв про скупчення військ РФ на кордонах з Україною; новин про постачання країнами НАТО озброєння; та великою кількістю заяв чиновників усіх країн і мастей, як от «Зеленський заявив розраховувати лиш на себе» або «Генсек НАТО обговорив можливі санкції проти РФ». Які ж реальні дії проглядаються за плеядою слів?

Були зроблені певні дії у сфері армії. 1 лютого президент підписав указ, згідно з яким було підвищено зарплату до рівня не менш, ніж 3 мінімальних заробітних платні, і зобов’язано Кабмін зайнятися розробкою законопроекту для збільшення чисельності ЗСУ. 7 лютого в Києві пройшли навчання ТРО, а 8 виділили гроші на оновлення київської системи сповіщення. 10 лютого розпочалися військові навчання «Заметіль-2022». 19 лютого Зеленський розпорядився збільшити матеріальне забезпечення армії.

21 лютого визнається ОРДЛО, 22 — Радфед РФ схвалила рішення про використання армії РФ на Донбасі. І лише тоді Зеленський підписує указ про призов резервістів. Й аж 23 лютого ВРУ ухвалила закон про надання додатково 23 млрд грн за напрямками оборони й безпеки. У той же день ввели надзвичайний стан.

Ось такі були останні приготування до війни, до якої «готувалися з минулого року». Наслідки «підготовки» очевидні.

Перед війною не було проведено евакуації, причому, навіть із міст, що й так розташовувалися у безпосередній близькості до лінії фронту. У кращому випадку евакуацію почали 24 лютого, як от з Авдіївки, а десь, наприклад, у Волновасі, лише 1 березня. Але в будь-якому випадку евакуація, що почалася лише після вторгнення, була проведена хаотично й у малих масштабах (наприклад, з 24 лютого по 1 березня з Волноваського району евакуйовано всього 500 людей).

Також важливо зауважити, що така «підготовка» спричинила сьогоднішню ситуацію на південному напрямку — 1 березня російські війська ввійшли в Херсон, 3 березня — штурмували Запорізьку АЕС. І справді, якщо не робити планових перевірок і готувати прикордонників, якщо в обласних управліннях СБУ, навіть на головних посадах, сидять колабораціоністи (тут мова йде, наприклад, про Ігоря Садохіна), то не треба дивуватися, чому армія РФ порівняно швидко й безболісно просувається. А в Маріуполі і проблема з армією, і з евакуацією населення проявилася надзвичайно сильно.

Хоч ми не можемо напевне знати про передислокацію солдат ЗСУ перед війною, лише аналізу відомих фактів достатньо, щоби зрозуміти — підготовка української влади була досить куцою, якщо навіть не евакуювали людей. У той самий час «західні партнери» поводилися набагато активніше — США переміщували додаткові сили на бази в Польщу, певні країни НАТО передавали зброю, вкотре домовлялися про ще один кредит МВФ, або навіть надавались (наприклад, Канадою на 393 млн $). Про що може свідчити така поведінка української влади? Про недалекозорість, невіру в можливий напад, некомпетентність чи політичне безсилля?

Ми не зможемо дати відповідь на це питання, не проаналізувавши основу суспільних відносин — відносини виробничі, тобто економіку.

Українська економіка напередодні та після початку війни

У капіталістичній Україні після розпаду СРСР залишилася потужна виробнича база. Не зупиняючись детально на розгляді процесу приватизації, можна впевнено сказати — промисловий потенціал втрачено. Про теперішний стан уже сировинної економіки України яскраво свідчить структура експорту та імпорту.

Структура експорту:

19%

Злаки
15.6%

Чорні метали
11.7%

Жири й масла
9%

Руда, шлак і зола

Структура імпорту:

13.8%

Паливо й нафта
11.7%

Котли та механічні пристрої
10.2%

Засоби наземного транспорту
9.7%

Електричні машини та обладнання.
Якщо ми розглянемо топ-5 найбагатших українців, то й тут висновок про сировинну суть економіки підтверджується — перші троє це Ахметов, Пінчук і Жеваго займаються металургією, а четвертий і п’ятий: Коломойський і Боголюбов — паливно-енергетичним комплексом.

Тепер перейдемо до питання, як саме вплинула війна на українську економіку та українського робітника. З одної сторони, військові дії напряму заділи промислові виробництва на Сході, наприклад, металургійні заводи в Маріуполі. А з іншої, почався перетік робочої сили. Також проблемою стало питання логістики.

Українська буржуазія не розгубилась і почала діяти у відповідь. Почалися скорочення, зменшення зарплат та підняття цін. Важливим уваги є і чинник безробіття. Хоч офіційно безробіття зменшилось у порівнянні з минулим роком, варто враховувати й кількість біженців, що виїхали й за межі України, і те, що нині в роботодавця розв’язані руки. Роботодавець може просто відправити робітника в неоплачувану відпустку на весь період воєнного стану, або підписати контракт, згідно з яким робітника можуть у будь-який момент звільнити. Про наступи на права робітників РФУ не один раз писав. Уряд пробує «боротися» з безробіттям, вводячи, наприклад, «соціально-корисні роботи». У РФУ виходила стаття про ці роботи, де детально проаналізовано цікаві аспекти, як от примусова праця.

Отже, ми проаналізували метаморфози українського ВПК, дії української влади та капіталу. І лише все це (а також класовий аналіз) дасть нам змогу зробити висновки і відповісти на питання з другого пункту статті.

Українська влада виражає інтереси не всього народу України, а лише певних груп буржуазії, причому, не лише української, а й західної. І саме в її інтересах і діє уряд. Тому така поведінка влади цілком відповідає поведінці капіталу — вона інертна. Така політика у порівняно мирний час давала змогу займатися розграбунком України та її народу. У тому самому напрямку українська влада і далі рухається, перетворюючи український пролетаріат на гарматне м’ясо. Пролетаріат міг би й самотужки повалити диктатуру капіталу та захистити країну від імперіалістичних амбіцій РФ, але зрада так званих «парламентських лівих» відводила маси від класової боротьби. Ця війна лише показала всю соціал-шовіністичну суть цих «парламентських лівих».

У війні між західним і російським імперіалізмом обидві сторони не цікавить добробут українського робітника. «Наша» влада продовжуватиме пригнічувати інтереси робочого класу. І як довго вона зможе це робити — залежить від лише від нас.
26 липня, 2022

Автор: Денис Астроном
Made on
Tilda